РЕШЕТО - независимый литературный портал
Penelopa Butterfly Widdle / Проза

Angel With Dirty Faces

1742 просмотра

 

***

Ми завжди знали, за що платили і яка ціна кожного кроку в інший бік. Ми не мали ніяких прав. Тільки обовязки перед цілим світом. Герої – так нас називали. Ми ненавиділи себе і усіх навколо за те, що були не здатні піти геть і залишити усе помирати. А ми ж могли… Авжеж могли…

***

Коли все закінчилось, я знову зміг побачити тебе. Заведені назад руки, скріпленні наручниками, бліде, майже біле лице, похмуро примружені очі. І блиск… Старанно  захований блиск душі, яка все ще жива після всього того, що ти з нею зробив, а може й не ти…

Серце зацокотіло у грудях, коли я поглянув у твої очі, кольору осіннього листя. Вони були спустошені, як і ти сам. Забуття – ось про що вони мріяли. І тобі пообіцяли забуття. Ні, не я. Інші… А я не міг…

Не міг, бо ти єдиний, хто розумів мої почуття . Єдиний, хто чув, як бється моє серце. Єдиний, хто разом зі мною бачив синє спокійне небо і вмів  мовчати. Єдиний, хто відчував вину і біль інших, наче свою. Єдиний, кого я поважав.

А що далі? Темрява? Смерть? Ні, пробач, я не хочу.

Я хочу знову бачити блиск душі крізь твої очі, слухати твій тихий сміх, цілувати те місце, де б’ється твоє, хоч і не справжнє, серце.

Поглянь за вікно. Там сніг. Білий, блискучий сніг. Світ за цим вікном білий, чистий, наче новенький. Сховані усі помилки, уся грязюка, усі пошкодженні людські душі. Ти говориш:

- Сховай зараз свої почуття. Будь чистим, наче новим.

Ніколи. Я хочу бути собою. Поховати усе, що я коли-небудь відчував, а потім, весною, почати з чистого аркуша?

Не зможу… Не хочу!

Осінню розумієш, що ти гнилий. Зимою – ховаєш себе. Весною – народжуєшся. Улітку – живеш.

Але я так не робив. Ніколи…

Зараз тебе відведуть до крематорію. Введуть у вену кислоту і будуть чекати, коли вона подіє. А ти будеш лежати, привязаний до ліжка і болісно повільно вмирати.

Спочатку кислота роз’їсть хребет, потім усі вени, а на фініші твоє несправжнє механічне серце .

Твоє тіло згорить у газовому вогні, а попіл зберуть у коробку і відправлять до лабораторії.

Ти говориш, поховати почуття? Пробач, ні.

Моя улюблена пора року – зима, бо саме тоді можна чітко побачити усі криваві плями цього давно згубленого світу.

Добре тим, хто поділяє світ на хороше і погане. Добро – сюди, зло – туди. Біле – направо, чорне – наліво. Світ стає чорно-білим.

А я так не вмію, бо життя – це маразм, а ми всі – психічнохворі.

Не має такої людини, що була б абсолютно хороша, чи погана. Просто так усім комфортніше.

Тому я опускаю очі і промовляю крізь стиснуті зуби, витягуючи плазмо-лазер:

- Це я вбив світ, а не він. Бо я теж поганий.

***

Краще нехай я в останній раз побачу, як ти посміхнешся, ніж буду плакати над твоїм попелом на краю світу, сидячи спиною до прірви, щоб швидше вмерти…

24 August 2010

Немного об авторе:

Я есть я... И этого у меня никому не отнять.... Моя душа цветет в дали от всех.... Я есть я... Я посмотрю тебе в глаза... Если ты поймешь кто я...... Подробнее

Ещё произведения этого автора:

Heilig (Cвятое)
Animal I've Become
Beichte (Исповедь)

 Комментарии

Комментариев нет