Заманулось, відчайдушно, серцю в літо забрести, -
Його сонцем, його цвітом ніжно спомин заплести...
З поцілунків того літа зрива осінь пелюстки
І кружляє з ними вітер, розгалужує думки.
В своїм диві спішить осінь, половину світу злить, -
Поглядає зі хмар косо, скрізь дощами шелестить.
І краплистий дощ, без краю, розливає гіркий сміх, -
Не знайшла я свого раю, - бо він, кажуть, не для всіх...
Не знайшла... і сіль на рани сиплю та дратую біль...
Шепче осінь крізь тумани - не залічить рани сіль...
Комментарии
ОЧЕНЬ ПРИЯТНО.
БЛАГОДАРЮ.