У відчаї, зраді, у вирі думок, -
Відважився день, її, на новий крок, -
Спасаючись від заподіяних мук,
Вона, ловить світло із інших вже рук...
Нектар п"є із вуст, що не схожі ніяк
На ті, що кохала в порі гожій так, -
Поспішного щастя голубить крило,
Замулює все, що раніше було.
Під зраненим серцем, стривожена вкрай,
Себе наставляє й когось, - "Пам"ятай!":
Слова гублять колір завжди, будь-які, -
У світі не вічні струмки гомінкі...
Вразлива душа, десь, у коло вузьке,
Затислась, мовчить... щастя світло крихке...
Комментарии