Чому хвилююсь, у чім моя тривога?
Що змушує близь серця зайняти облогу?

Як може так лякати справа?
То ЗНО повинно ж бути, як забава!

Я ж бачу цю систему легко,
Чотири відповіді, а запитання зверху,

Звичайний тест, немає там складного
Та все одно до мене крадькома повзе тривога. . .

Я не боюсь, що я не знаю
Для цього я книжки вивчаю
Мені не лячно від питань
Для цього вистачає знань.

Турбує ось, що, – сенс змагання
Бо на відмінно, без вагання,
Якщо здаси це ЗНО
Це ще далеко не кіно.

Це лиш квиток у зал великий
Такий просторий і безликий
Де всім начхати на бажання
Де не цінують всі старання
Що в справу учень кожен вклав,
Усе що міг, усе що знав.

Ти вибрав ВУЗ, і спеціальність?
Вгамуйся трохи, це формальність!
Пройди спочатку підготовку,
Та мало буде з цього толку.
Ти вже у залі, вже сидиш
Сеанс ось-ось… Вгамуйсь, скоріш!!!

Чому не має спілкування?
Бо просто вчити – це незнання!
Уміти треба скористатись,
А потім вже нове дізнатись.
І клепка є, а шансу НІ!
То ж помирай на мілині.

Їм не цікаво, що ти хочеш
До чого линеш. Це ж не злочин!
Вони самі тут режисери
А ти Актор! І всі манери,
Усі слова і все, що треба,
Ти зробиш так, як скажуть з «неба».

Хоча є поклик, є рятунок!
Бо гроші зроблять з глини булок
Але скажіть, то як же жити?
Якщо ти вчишся, щоб прожити
Чому купують знань свободу?
Де demos й kratos – сила роду?...