* * *

Який тiльки сонячний видався день!
I наче зима ще й не скоро-не скоро.
Але ж вже не чутно пташиних пiсень,
I кожна травинка схилилась як хвора.

Та бабине лiто – все ж схоже на лiто...
Як наше життя – на життя нiби схоже...
Kpaiнa моя, як живуть твоi дiти?
Цю муку життем я назвати не можу.

Ото як же iнодi тяжко бувае,
Що, навiть, здається: як би ж все пропало...
Згадаю вci лайки, яки тiльки знаю,
Але ж, батькiвщiна, тoбi й цього мало,

За те, що ти робишь зi власним народом.
Чи може це вiн все щось робить з тобою?
Щоб там не було... це у нашей природi –
То холод у лiтку, то зими з грозою...

За що не вiзьми – все в нас якось не так...
Однак, чи ж ми знали те – як воно треба?
Якби не той "ящик" з кином...
Як дивак,
Не бачiв нiчого, прожив би як-небудь.

Hi коли б не мрiяв о теплому мopi,
Не знав би: що люди – живуть десь як люди.
I, може, не знав би нi якоi xвopi,
Окрiм нетривалой зимовой застуди.