* * *

Як сталося, що я в своєму вiцi –
Самотнiй, недовiрливий та злий?
I не пригрiв собi ласкавой кицi?
Чи не люблю я кошенят малих?

Чи в мене серце, наче, камiнюка,
Що на шматки не рве його любов?
Та я не знаю – як воно ще стука,
Не наламало ребер або дров?

Коли торкався до краси очами,
Воно, немов, стрибало із грудей!
Але ж їм часто грали, як м'ячами,
Примхливі кішки, iз числа людей... –

Вони завжди шкребли його, як кати,
Вони його катали як клубок...
Чи зможу я тобi що-небудь дати?
Чи ти уже готова на стрибок?

Не ображайся на слова, хороша –
Це все слова затертi та пустi...
Але у грудях знов повно "дебошу"...
I в цьому, зараз, винна тiльки ти...

I, як хлопча, чи, може, як щенятко,
К тобi на зустрiч радiстно бiжу,
I серце плига – в клiтцi пташенятком,
I очi свiтять, і дзижчу, як жук!

5 января 2008 г.