РЕШЕТО - независимый литературный портал
Ицхак Скородинский / Юмор

Всі, як один, молотком по лобстеру – хрусь

1303 просмотра

(До ювілею Антон Бен Павла нашкрябано)

 

Ось, Ви, мій освічений читачу, бачили, хоча б раз у своєму замученому глобалистами житті, живого лобстера? Я не кажу про те, щоб з'їсти такого ж, звареного у круту. Хоча б один раз у житті насолодитися б…

Так, не по телевізору, ні, а своїми очима? Ось і я не бачив і не вживав, бо такий же, як Ви...

А тепер уявіть собі, хоча б смутно, самий шикарний російський ресторан в тель-авівському Ізраїлі. У ті благословенні часи, коли там ще проживав свій вік наш дорогий і майже всім відомий, Аркадій Олександрович. Не знаєте, хто такий?! То, і не треба… 

А в ньому, веселу сходку найбільш невибраних громадян нашої гордої своїм іудейським варіантом демократії країни, що поїдають цих морських чудовиськ, сотнями. Стук спеціальних молотків по панцирам та ні з чим незрівнянний запах спецій і морської їжі.

Та от...

Звідки ні візьмися, а простіше кажучи, з вулиці, в залі матеріалізувався маленький і донезмоги згорблений однопланетянин в кіпі і при бороді, та ще й окуляри на носі, ну, дуже далекозорі. Не окуляри, а просто таки - телескопи якісь.

Підійшов до найближчого столу і, завмерши на зразок єгипетської мумії, дивився, втупившись у тарілку однієї з дам, розігрітої справжнім вірменським коньячком, та ще й спітнілої від першоприсутності на такому зборищі. Дивився, повертаючи голову туди-сюди до тих пір, поки ця красуня не заверещала, як різана. Та й як тут не заорати, якщо ти тільки-тільки підчепила виделкою білого м'ясця, а тут хтось носом тарілку нюхає, не звертаючи ніякої уваги на твої видатні в усі сторони принади.

Звичайно, тут же служителі цього, розбещеного європейськими свободами закладу, набігли, згребли старого під микитки і потягли в надра адміністрації, розбиратися.

Порядок в залі відновився швидко, тим більше, що прийшла пора кожному з багатіїв розраховуватися за поїдання гігантських раків своїми кровно заробленими манями, оскільки це був не просто шалтай новоізраильтянський, а цілком богоугодне збіговисько благодійників, на якому буквально кожен, прямо таки, зобов'язаний був відщипнути крихту від придбаного ним, сліпо і майже несвідомо підкоряючись закону геніальному, великого вихреста нашого, Карла Генріховича, на користь... Так, хоч кого, лише б відщипнути...

А коли, ні, то наступного разу, не бачити їм десерту, до якого вони після цього повинні були перейти, як своїх вух.

А наш герой, хоч і пом'ятий ґрунтовно, але майже цілий стояв, зігнувшись ногами, перед столом господаря вертепу цього, одеського сибарита і жуїра в одній особі, який для усіх тут був просто - Абрам Іванович, і крапка.

Господар, довго і мовчки розглядав гостя, точнісінько, як ніби той був самим мертвим лобстером на його тарілці, а потім відкинувся в кріслі і прохрипів:

- Ти як сюди пройшов?!

Принесений обставинами відкрив, нарешті, очі й тихим спокійним голосом праведника...

- Через задні двері...

Головноуправляючий скосив праве око на громилу, який стояв поруч, і той відразу ж зник звільняти охоронця, що проштрафився, а наш, дійсно герой, ще далі засунув голову в плечі, зрозумівши, що залишив людину без роботи...

- Та не переживай ти так... Сідай, сідай, я тобі сказав, ось так. Молоток... Як солоний огірок... Я ж тільки не зрозумію - навіщо?

І на здригання долоньками, ще більше хрипу...

- Говори, говори, без цього не випущу... Може, вип'єш чогось.

Іраклій, а так відгукувався все своє безглузде життя прибулий на ім'я своє, дістав на ці слова пляшечку з водою із кишеньки куртки і відпив трохи... А потім і все ж таки зважився.

- Прийшов подивитися на цих, як його...

І показав руками щось велике і кругле.

- Ніколи не бачив. А то, донька знайшла в Інтернеті і тиждень нила, хочу, хочу, хочу... А потім взагалі замовкла.

Так я і прийшов. Купити. Одну штуку. Для неї.

И хлопчики нехай подивляться, що це за диво таке.

...Ось.

- Дак, вам же не можна цих тварюк поїдати. Некошерні ж...

Новоприбулий виставив долоню на зразок щита.

- Моїм можна... У них мама - росіянка. І вони теж...

А потім замовк, випростався і зітхнув вперше за всі свої репатрійовані роки - глибоко...

А ресторатор раптом ляснув своїми лапами по столу і теж затих...

 

Потім, натиснув одну з своїх керівних кнопок і через деякий час батьку, полюблявшему своїх чад поперек всіх релігій, був засунутий в його рюкзачок об'ємистий пакет морських гадів, не забутий був також і спец молоток, а також гарніри і соуси... Його миршаві шекелі без розмов засунули в його ж кишеню, і...

Абрам сам і особисто проводив дорогого гостя до виходу і запропонував відвести на службовій машині, але...

Не можна, північ, шабат, святий час, і потім, ювіляр, якого обидва, як виявилося, читали хоч іноді, теж любив піші прогулянки. Через всю Росію і до Сахаліну.

І ще, вони до останньої миті заглядали один одному в очі, неначе сподівалися на щось...

А коли розійшлися, сталося зовсім неймовірне...

Іванович, хряпнув чарку сливовиці, набрав дружину і, мотаючи головою, повідомив їй:

- Ирушик, як ти там? Так... Ну, тримайся, що поробиш... Як там, дитинко твоя? ...Чую, чую, підгавкує.

 А знаєш, кого я сьогодні зустрів? Ірку - у носі дірка нашого пам'ятаєш? Так, так, той самий...

І розповів, видихаючи, що таки - так, кіпа, борода руда, очі вже майже не бачать, дітей неміряне... А наостанок додав:

- Так, уявляєш, він мене і не дізнався. Так, точно, точно... А я його, зразу... Так, час, прокляте, час...

 

Але, і добрідший вранці-рано до рідної своєї фортеці, Іраклій, передавши діткам Абрамові подарунки, наказав відкрити Інет і обов'язково переглянути досконально, як і коли все це неподобство поїдати, нарешті отримав від дочки довгоочікуваний повітряний поцілуночок...

І, з останніх сил, припав до своєї єдиної, і від усієї душі поскаржився їй, що все пройшло чудово, от тільки цей шлимазл, жировня одеська, так і не визнав у ньому свого єдиного друга дитинства...

Ось так...

Так і живемо...

Теги:
03 January 2014

Немного об авторе:

Читаю, читаю, читаю, читаю и пишу стихи.... Подробнее

 Комментарии

Комментариев нет