РЕШЕТО - независимый литературный портал
Руслан Герасимов / Проза

Хробак Уривок з оповiдання

337 просмотров

Сиджу, брате, тут з самого ранку! Така нудьга, що і висловити тобі не можу. Смикнув ж мене чорт звикнути до цієї ловлі! Знаю, що нісенітниця, а сиджу! Сиджу, як негідник якийсь, як каторжний, і на воду дивлюся, як дурень якийсь! А. П. Чехов "Дочка Альбіону" Його товстії пальці, як хроби, жирні А слова, як пудовії гирі, вірні ... О.Е. Мандельштам "Ми живем, під собою не чуючи країни"

     Ранок, літній ранок, нескінченний літній ранок. Зарослою польовою дорогою, порушуючи тишу брязкотом, галасливим сопінням, гикавкою, а деколи і досадливо обуреним чортиханням, мчить на розбитому велосипеді хирлявий на вигляд рибалка, одягнений в не доведи Господи що, а саме в те непристойно зношене і майже завжди дещо неохайно паскудне, що любить напнути на себе це неспокійне і невибагливе плем'я одвічно охочих до ранкового клювання громадян. Поклажа, найдорогоцінніша поклажа за його плечима, жмут пов'язаних вудок всіх кольорів і розмірів, то снує догори, коли велосипед, трохи нахилившись, ненавмисним ривком пірнає у западинку, калюжку або просто вириту сумлінним псом ямку, то раптово, коли велосипедисту вдається з розгону вискочити на деяке підвищення чергового горбка, вельми чутливо і боляче, з усього розмаху плескає рибалку по щуплій його спині, вірніше, по надзвичайно делікатному і вразливо значущому її закінченню, що знаходиться трохи нижче пояса.

     До речі, треба б зауважити, що цей хитромудро розміркований маневр, а саме вискакування з розгону з ямок і западинок, а іноді і непередбачено глибоких калюж, не завжди вдається квапливому рибалці, тому що ланцюг велосипеда вочевидь старезний і зношений, до того ж його слабко натягнуто, тому що зубчатка, точніше незмінно належний до неї атрибут - настовбурчені колючим їжаком зуби, давно затуплено стерта і безсило слабка, як жалюгідно слабкі і хирно хисткі зуби вісімдесятилітньої шекерявої старої, тому що заднє колесо, голосно скриплячи і виляючи з боку на бік, виписує по трав’яній росиці і дорожньому пилу готичну хитромудрість витончено небачених вензельних вісімок. Тому, варто лише велосипедисту необачно упіймати ґав та при підйомі натиснути від усієї окрилено нетерплячої рибальської душі на скавчачи педалі - ланц премерзенно і остогидно підло зіскакує з цієї самої зубчатки, змушуючи мандрівника в який вже раз безславно покидати сідельце та, прикро лаючись, перекидати свого норовливого залізного коника навзнак , щоб знову, нашвидкуруч, квапливим поспіхом, прилаштувати заіржавілий ланцюг на належне йому, відведене самим Господом Богом, гідне його званню і призначенню законне місце.

     Втім, саме те, що перед нами рибалка, зовсім необов'язково виводити з наявності бідолашного жмута вудок, похапцем перев'язаних першою-ліпшою шнурівкою. Але прискорене дихання і гучне, по-юнацьки гучне серцебиття, але радісне збудження очікування, але посмішка, що час від часу несподівано і раптово блукає на губах, звичайно непосвяченому читачеві дивно незрозуміла і абсолютно ні з чим не пов'язана (подекуди її ще називають пришелепуватою), замарена посмішка щасливого і водночас нестямно-одержимого мрійливого завзяття - все це разом, смію зауважити, є незаперечною ознакою високо одухотвореного створіння під лагідно милозвучною назвою - рибалка.

     Однак наш рибалка вибрався вочевидь рано. Ще все спало, віддаючись розкоші досвітнього спокою і блаженству ранкового сновидіння, розкоші того чуттєво солодкого і водночас чуйного сновидіння, коли витончена снага полохливої уяви цнотливо чиста і прозора, коли легкий серпанок примхливо оманливого мріяння плине над вашою головою, являючи перед очима бажані картини - одну яскравіше, жвавіше і натхненно спокусливішу за іншу, коли дрімота хвилинного забуття небесною принадою обману чарує ваш розум, коли... Одним словом, ще все спало, тихо і мирно віддаючись лінощам досвітнього забуття.

 

 

     Спали птиці, в чуйній напівдрімоті примостившись край затишних своїх гніздечок над численним крикливим і ненажерливим потомством, що ще не встигло позбутися м’якого і привабливо ніжного, як дотик материнської руки, пуху. Спали спритні і верткі миші, яким минулого, осяйно жаркого літнього дня після щасливої біганини округою полів та городів підфортунило понатягати в дрібнопомісні свої нірки безліч дорогоцінного скарбу: зерняток, стеблинок, пір'їнок, та й іншого безсумнівного в наших очах мотлоху. У чималій калюжі, безтурботно закотивши опуклі оченята і з очевидним задоволенням виставивши з води передні лапки та широко усміхнену умиротвореним спокоєм фізіономію, спало зелене жабеня галантно привабливої, з витонченим лоском перламутрового переливу, колірної зовнішності. Жабеня, яке лише нещодавно перейшло з убогого чину темношкірих пуголовків до величі титулярного кошу яскраво голосистих жабок, надзвичайно пишалося цим своїм чудовим перетворенням, цим несподіваним стрибком в ієрархічній табелі кар'єрного росту, цим подарунком мінливою долі, цією посмішкою відтепер прихильної йому, непостійної і примхливо непередбачуваної планиди.

     Також чим ще останнім часом вельми пишалося наше жабеня, так це спритною стрункістю надзвичайно рвучко стрибучих і рухливо прудких задніх лапок. Саме тепер, коли гігантська хвиля, що її здійняло велосипедне колесо, раптово в’їхавши в калюжу, накрила його з головою, саме тепер, блискавично розвернувшись углиб, очманілий і нічого не розуміючий, він з особливо героїчним завзяттям, сильно і безглуздо почав смикати перетинчастими і стрункими своїми задніми лапками і .. майже миттєво опинився в благодатно рятівній каламуті знайомо мулистого дна.

 

 

     Однак ще було очевидко рано. Все дрімало, втішно прохолоджуючись у сірій млі досвітнього спокою. Сонце, легкою блискавицею лише позначивши місце свого сходу, мабуть ще не могло зігріти ні турботливої птиці, ні моторної миші, ні метелика, ні бабки, ні навіть найдрібнішої, самої крихітно незначущої чорної мурашки – тої, що відбилася від свого мурашника і що чекає тепер під листочком чебрецю першого сонячного променя, щоб за тінню деревоподібно високих трав вгадати надійнорятівний напрямок майбутнього шляху. Хоча, звичайно, мурашка могла б і забратися десь вище, наприклад, на самий верх будь-якої травинки, і вже звідти, докладно і розсудливо, провести рекогносцировку довколишнього ландшафту, що вона, мурашка, раніше з незмінно супутнім успіхом робила не раз. Але саме тепер це зробити було неможливо. І зробити це було неможливо з однієї вельми простої і важливо значущої причини, усе навкруги: трави, кущі, птахи, миші, бабки, листя, не розквітлі суцвіття, розквітлі суцвіття, стебла, гілки, зав'язі, дерева, сама мурашка і взагалі все, все, все довкола, навіть павутиння небачене по вишукано витонченій, ажуровій красі  штудерно вигадливого оздоблення - усе довкіл, весь благословенний промислом Божого провидіння, весь благословенний втіленням любові і досконалості, весь благословенний Божий світ, яскраво виблискуючи сліпучим багатством срібла, діамантів і перлів, потопав у холоднотремтливій свіжості вранішньої роси.

09 June 2016

Немного об авторе:

... Подробнее

 Комментарии

воварг vova 26.49
10 June 2016 00:10
Руслан,мои корни с Украины,но Украинского языка я не учил - в ссылке был.переведи пожалуйста на Русский.и таких как я Укропов не мало.
Руслан Герасимов15.3
10 June 2016 14:08
:) Соглашаюсь- я дал маху, на Решетах забыл в своё время поместить кусочек червяка. Исправился- поместил