РЕШЕТО - независимый литературный портал
Смирнова Санька / Акростих

Щирість

2479 просмотров

Якось  Аркадій Аверченко (далі – А. Т. – Аркадій Тимофійович) сказав, що він дуже любить дітлахів, а ті  – його. Саме темі безтурботної  і солодкої пори  життя – дитинству – пан Аверченко присвятив цикл оповідань «О маленьких – для больших». Сюди увійшло 18 дотепних розповідей  із життя малесеньких «чомусиків».

Про що йдеться у творах цього циклу? Здебільшого, про непорушну віру малечі у слово, сказане дорослою людиною. І справді, тільки діти по-справжньому вміють вірити – щиро, усім серцем. Згадайте себе у дитинстві. Колись ви були пухкеньким чорнявим хлопчиною, одягненим у ситцевий клітчастий комбінезон яскраво-жовтого кольору. Чи худорлявим  русявим дівчам, що аж ребра світились, та з величезними синіми очами, наче небо. Словом,  справа не в цьому.

Річ у тім, що колись ви спотикались лишень об іграшки, недбало розкидані у кімнаті. Найбільше страждань приносило коліно, яке ви розбивали щоразу, бігаючи наввипередки з друзями на дворі. Найсерйознішою прикрістю у дитинстві для вас була нова іграшка, яку чомусь завжди купували сусідському Василю, але не вам; або ж неминучі «о пів на восьму» ввечері – час, коли маленька Попелюшка чи безстрашний Пірат мають  йти додому. Колись ви ще не були знайомі зі складнощами, не бачили справжньої болі, підлості, зажерливості, втрат, брехні – усього того, без чого неможливе доросле життя.

На противагу усьому цьому світ дитинства розкриває очі нам, дорослим, на дивовижні речі. Ці речі за своєю суттю не є складними – вони дуже прості. Утім, як і все геніальне.

Така картина яскраво промальована в оповіданні А. Аверченка «Вечером». У кімнаті сидить він – наш славнозвісний письменник-гуморист. Із великим захопленням читає книгу. «История французской революции» поглинає його цілком та  повністю. Здається, ще кілька хвилин – і жодна  жива душа не в змозі буде відволікти А. Т. від цього прекрасного заняття. Аж раптом він щось відчув: Сзади меня потянули за пиджак. Потом поцарапали ногтем по спине. Потом под мою руку была просунута глупая морда деревянной коровы. Я делал вид, что не замечаю этих ухищрений. Сзади прибегали к безуспешной попытке сдвинуть стул. Потом сказали: «Дядя!..»”.

Це була маленька Ліда. Раптово, невчасно, але приємно. «Чому приємно? – запитаєте ви. – Адже відволікатися на якісь дурнуваті ігри саме зараз – зовсім не те, що  потрібно. Тиша і спокій – зараз потрібно тільки це!».

Далі – питання – відповідь, питання – відповідь. На кожну відповідь  з’являлось нове, але цілком логічне  «чому». Мабуть, дитяча увага  має бути приємною саме тому, що вона є справжньою, природною.

Отказать ей трудно. Глаза сияют, как звездочки, и губки топырятся так смешно…. У ході бесіди А. Т. переходить на жарти, як це роблять усі дорослі:

Покажи картинки!

Ладно. Хочешь, я найду в журнале твоего жениха?

– Найди.

Я беру старый журнал, отыскиваю чудовище, изображающее гоголевского Вия, и язвительно преподношу его девочке:

          – Вот твой жених.

В ужасе она смотрит на страшилище, а затем, скрыв горькую обиду, говорит с притворной лаской:

             Хорошо-о... Теперь дай ты мне книгу – я твоего жениха найду.

           – Ты хочешь сказать: невесту?

           – Ну, невесту.

Настала така бажана  й очікувана тиша – Ліда занурилась у пошуки нареченої-опудала. Кілька хвилин потому у повітрі повисло дитяче хлипання. Вологі від сліз  круглі очі розгублено дивились на дядька-письменника. Я не могу найти для тебя страшную невесту – чи-то із розпачем, чи то зі злістю відповіла мала. Ось воно – щире дитяче серце, сповнене безмежних надій і віри.

А. Т. Аверченко сприймав людину як дорослу дитину, а у дитині завжди бачив дорослого, що лише удає з себе маля. Що він мав на увазі?  Можливо, нам (дорослим) слід брати приклад з дітей? Звертати більше уваги на звичне, близьке серцю і душі, бути відвертим, перш за все, із самим собою?

 

 

 

 

18 May 2014

Немного об авторе:

... Подробнее

 Комментарии

Комментариев нет