....це історія не про кохання чи ненависть, не про добро чи зло, не про лінощі, лицемірство, зраду...НІ!!!....вона про людей, в яких можливо, якщо придивитися, то кожен впізнає себе..тому, що ця історія з життя двох звичайних людей, яких можна побачити сотню за день, і які нічим не відрізняються від інших...окрім одного!!...в них спільна історія, аналога якої немає ніде-лише в їхніх душах...
....вони були друзями...настільки різними, що багато-хто, а інколи і вони самі дивувалися. що саме змушує їх щодня дзвонити одне одному, чи писати смс і з нетерпінням чекати відповіді...але факт фактом- вони разом і їм добре...але це думка тільки одного з них...бо інший постійно приховує свої думки за легкою вуаллю з недовіри та сумнівів...один приховує, інший- мучиться, чи часом не сказав чогось зайвого ( в силу свого темперамента)...отак і живуть...
.....доля звела їх несподівано, дуже різко і спонтанно, саме тоді, коли ніхто з них не був готовий до раптових змін персоналій та декорацій...вони самі не знали як все буде далі, тоді вони просто боролися пліч-о-пліч проти брехні та фальші, з якою зіткнулися, і помітили зміни лише тоді, коли вже не могли один без одного...доля ніби перезапустила час для кожного з них, давши в руки палітру з фарбами( надія, симпатія, привязаність, ніжність, вірність,довіра), пензлики в  дзеркальному відображенні,та білий папір- життя...і вони почали малювати- життя один одного, наче в дзеркалі, малюючи свої емоції в душі того, кого так чекали в онлайні чи на парах...вони були схожими як дві краплі води- підопічні однієї потужної стихії, але такі різні за якостями та ознаками... в їх житті ніколи не було однозначності- вони завжди про щось сперечалися, ніяк не могли дійти консенсусу, інколи бракувало простоти та ясності в висловлюваннях...вони вдавали, що незалежні, але постійно хтось когось ревнував до когось, пояснюючи це панікою незрозумілого походження...вони бавилися в хованки з терпінням долі та один одного, але вчасно встигали повертатися в безпечне місце...вони бавилися життям один одного, не дідозрюючи, які наслідки це може мати для кожного з них...їхнє життя нагадувало біг по колу за самими собою...вони робили спроби не втручатися в життя один одного, але зазвичай самі ж  приходили і розказували все, не приховуючи емоцій...один любив дощ. інший-сніг, один- Сонце, інший- Місяць...один з них міг цілу ніч сидіти на даху і писати, писати, писати...інший вважав, що потрібно виспатися, хоча не проти був посидіти поруч з другом, обійнявши його і слухаючи улюблену музику, але принципи...вони завжди виявлялися сильнішими...наступного дня вони опускали очі...один- намагаючись приховати червону сітку капілярів, інший...просто опускав...отак і живуть...
...один боявся прояву емоцій, інший- ховав їх у найпотаємніші глибини свого серця і душі...один читає думки, інший- змушений погоджуватися, один привязувався без страху, хоча життя боляче било( але попри все плював на минуле), інший- панічно боявся привязатися, бо постійні сумніви та гіркий досвід не дозволяли цього зробити...але фізичні закони не можливо примінити до душі та серця...
...вони посварилися...це був страшний удар для обох....необачна помилка ледь не коштувала одному з них життя, іншому- мрії, до якої так довго йшов...потік бруду та образ неначе застиг у повітрі, один з них дотепер здригається під тиском та страхом, що все повернеться, інший- спокійно спостерігає це  курячи та вдихаючи морозне повітря...але відданість одного та великодушність іншого змогли зібрати осколки їхніх почуттів..але...після того все пішло під відкос... в одного став холодним погляд, в іншого- голос...один заганяв себе в глухий кут питаннями інший просто спостерігав ці муки...Один відчував жахливу провину, але не знав що сказати, інший- не міг цього зрозуміти...вони вважали,що все надто складно, але розуміли, що одному без одного буде пусто і самотньо...на думку одного складність полягала у надмірній привязаності, на думку іншого- у надмірній сумнівності та недовірі...один жив емоціями, інший- раціонально обдумував, але неодноразово душа брала верх наж холодом розуму і назовні виривалось щось таке, чого він сам боявся- новий спектр переживань, які мозок відразу ховав у бункер...інший бачив це і щиро радів тому, що літ почав танути, але наступного ранку все знову було оповите непроникненим туманом , в зверху- маска неприступності...і знову гаряче серце билось об холодний лід, намагаючись його розтопити, але марно...відчай поступово брав верх...один уникав, інший- переслідував...один боявся сам себе, інший- втрати...один думав, що зайшов надто далеко, інший- що все справжнє попереду...один хотів повернути назад, інший- відчайдушно намагався перегородити дорогу до відступу...хтось не спав ночами і думав як все повернути, інший- гуляв, тусувався, не згадуючи і не надаючи цьому належного значення...один вважав, що це кінець, інший казав, що так має бути....
.....нерви не витримали....холод був не лише на вулиці, хоча була весна, але і в душі...в той вечір він сидів на своєму улюбленому місці- на даху, дивлячись на захід сонця, червоного як ніколи, але такого красивого...недопита пляшка стояла поруч, але пекуча рідина не гріла, а лише обпікала та загострювала відчай...він розумів, що більше немає сенсу...коли останні промені сонця сховалися за темними силуетами будинків він наважився...будучи по життю оптимістом він розбив пляшку зі словами -На щастя!, розповів про історію своєї дружби і....ступив вперед з парапета....П.С. він не був слабким, слабкість була ним переможена, і він це розумів....Він- це ангел з чорним кольором крил...Black Angel©