Вийшов власник  "жигулів" підкачати шину, -

Бачить дівчина стоїть, чекає машину, -

Топчеться на каблуках, із ноги на ногу...

От,  він і пожартував,  -  зачепив небогу:

- Йди-но, руда, підвезу, від каблуків "збавлю"

Забагато не візьму,  - куди хоч доправлю!..

Діва зиркнула з-під вій, скривила  гримасу,

Заволала стьобом слів,  злісно,  - на всю  трасу:

- Слухай, вбогий антиквар, - руда я чи чорна,

"Падай"  у  свій  "суперкар" та  газуй моторно, -

Бо, як вернеться мій Стас на своєму авто,

То злетить твій тарантас, - буде не до жарту!..

Не дослухав її далі, - зі словом.....(без літер) ,

Він натиснув на педалі, аж зірвався вітер, -

Перейшов у лівий ряд... шморгнув носом  (тричі вряд), - 

Плюнув іномарці   вслід,  - вилив зло на всіх підряд...

- О-ба-на,   твою державу, -    ці  шляхи,  дороги,

Ці портрети на білбордах...  ці  копита,   роги...

Ці  ідеї,   ідіоми,   розломи,   підйоми, -

Оці тіні, оці кризи,  - ці  життя  фантоми

Довели вже всіх до сказу!.. Став  перепочити, -

"Полив"  кущик...  вдихнув  "кисню", що в цигарку влитий...

 -------------------------------------------------------------

А стосовно сантиментів, то мораль вірша така:

Не робіть "експериментів",  як  узріли  пішака!..