Могутній дуб, багато літ,  був  красень лісу... На галяві,

Густющі   віти розвітвляв та обіймав Світ величаво.

І завше бджоли тут гули,  -  у  його вітті мед ховали

І гнізда тут птахи вилИ,   привітно дубові співали.

За всіх  найдовше зеленів... шумів, аж вітер заплітався, -

Як листя клен вже загубив,  дуб,  по-осінньому вбирався.

Ні грому не боявся, ні вітрів  і  блискавиць кресала

Приймав на себе  та  радів,  коли гроза його купала...

Усе старішає з роками... Дуб теж  марчіти став потроху, -

Дупло боліло між гілками, стовбур струх під сивим мохом...

Літа минали,  дуб хилився...  у  туманах  тремтів,  синіх, -

Давно  гніздами не вився, не цвів він жолудями нині;

З собою тихо гомонів,  перебирав своє минуле...

Востаннє,  ледь  зашелестів...  з печалі,  всі вітри загУли...