РЕШЕТО - независимый литературный портал
Владислав vladikrass Красса / Лирика

Зупинись

226 просмотров

"Оглянись, незнакомый прохожий"

 


Я зустрів сам себе: 
ось хлопчина  веселий,  співучий. 
Він – це я. Чи не я? Від питань забриніла душа, 
Спогад враз задзвенів, як струна, 
звук печальний, тягучий… 
Може в хлопця спитать, чи не треба –
він так поспіша? 

 

Зупинись хоч на мить, 
незнайомий мені  перехожий, 
І дозволь у тобі давній спогад 
про себе впізнать. 
Ти такий молодий і нітрохи на мене не схожий 
– Дуже важко себе
через стільки рокІв  пригадать. 

 

Ми жили і росли, і співали,  і небо всміхалось, 
Квіти пахли, цвіли, 
і до наших тягнулись  долонь, 
І не плакали ми, а раділи 
– що сталось, те  сталось, 
І плекала весна у серцях нам любові вогонь. 

 

Як давно це було! 
Так давно, наче й зовсім не  бУло. 
Листя жовте згребли і спалили – розвіявся  дим, 
Попіл голову вкрив. 
І не зчувсь, як життя  промайнуло. 
Вже на серці зима. Невідомо те все молодим. 

 

Перехожий спинивсь 
і запитливо дивиться в  очі. 
Чи знайдуться слова,  щоб усе пояснити йому? 
Чи помОвчати мить?
Зрозуміє (як дуже  захоче!), 
Він – такий же, як я, 
тільки років із тридцять  тому. 

 

Він живе і росте, і співа – молодий та  пригожий, 
І вітають його квіти подихом ніжно-п’янким. 
Та життя пробіжить, 
скоро стане на мене він  схожий – 
Листя жовте згребуть і підпалять, 
розвіється  дим... 

 

Зупинись хоч на мить, 
                незнайомий мені  перехожий. 

 

Зупинись! 

 

Хоч на мить! 

Теги: Зупинись

 Комментарии

Комментариев нет